23 роки, дружина, син, ще один на шляху. І своя дизайн-агенція.

Віталік не планував бути дизайнером. Та й взагалі дизайн з'явився в його житті не з любові до інтерфейсів, а просто з бажання щось змінити.

До цього він возив намети, спальники й інвентар для дитячих таборів. Громадська організація, склад, логістика. Все руками.

І це нормальна робота, але ось це відчуття коли хочеться інакше воно з'являється і не відпускає.

Коли розумієш що десь є люди які самі вибирають звідки працювати, з ким працювати і скільки заробляти. І ти хочеш туди. Більшість хоче ж в цю айтішку! Коротше, Віталік вирішив спробувати.

Через два тижні після звільнення вже сидів в дизайн-агенції як junior дизайнер. Без комерційного досвіду. Але зміг себе продати.

Там його вчили. Давали матеріали, підкидали уроки, показували як треба. Власник агенції був реальним перфекціоністом... бо кожен піксель, кожен відступ, кожна тінь мала бути ідеальною.

Досвід кльовий, але ж... напряжно.

Спочатку це було нормально. Потім почало тиснути. Пізніше Віталік зрозумів, що справа не в дизайні. Справа в тому, що формат агенції його просто задушив (принаймі, в наймі).

Чужі правила, чужий темп, чужа ідеальність. Скільки людей б'ються із цим вигоранням — думаю, серед твоїх знайомих точно є такі.

Він звільнився. Зареєструвався на фрілансі. Витратив $50 на пошук першого клієнта і знайшов першу роботу на $200.

Двісті доларів. Сам знайшов, сам домовився, сам зробив, сам отримав.

Каже, це було щось особливе. Не тому що заробив гроші, а через відчуття свободи. Той момент коли сам пройшов шлях від першого повідомлення клієнту до оплати проєкту.

Ти відчуваєш що можеш це. Самостійно.

Проєкти росли. В якийсь момент він зрозумів, що більше сам не вивозить і почали з'являтися перші думки про свою агенцію.

Можна було просто підняти чек і відсіяти частину клієнтів. Але він вибрав інше і знайшов людей собі в команду. Спочатку розробника, потім з'явився ще один дизайнер...

По суті, почався наступний крок його розвитку.

Більшість на його місці тягнули б все самі — і це зрозуміло, бо довіряти комусь своїх клієнтів це страшно.

Делегувати виявилось не так просто як здається. Бо ти знаєш як зробив би це сам. Знаєш кожну деталь. А тут потрібно взяти і довіритись комусь іншому. Відпустити.

Одного разу він не перевірив що зробив розробник і відправив клієнту як є. Купа помилок. Клієнт незадоволений, всі дедлайни просрані. Вирішував все в моменті, буквально ночами.

Було стресово. Так і вчаться, правильно ж?

Зараз Віталіку 23. Є дружина, є син, чекають на ще одного. Оце айтішник!

Вранці встає, сидить з сином на кухні, готує. Потім сідає за комп. Ввечері йдуть гуляти. Звичайний день. Але його власний.

Розумієте?

І знаєте, мене це щоразу чіпляє. Бо є купа людей віком 25-35, які зараз роблять щось руками, відчувають що стоять на місці і не розуміють що можна інакше. Не тому що вони не здатні, а просто тому що не бачать як. Віталік теж не бачив. Поки просто не ризикнув і не спробував.

Намагається змінювати обставини, їздити в сусіднє місто, на природу, кудись. Бо коли все одне й те саме, стає нудно навіть якщо все добре.

Ми запитали його просто: якби міг повернутися на старт, що б сказав собі тоді?

"Не відволікатись на інше. Сфокусуватись на одній сфері і рухатись швидше. І ще — вчити продажі так само серйозно як і дизайн, або будь-який напрямок в якому ти зараз знаходишся.

Бо можна бути крутим спецом і сидіти без роботи просто тому що не вмієш про себе розказати. Я це зрозумів пізніше ніж хотів би."

Добре що зрозумів взагалі.

Бо більшість так і не доходять до цього висновку.

Я про це говорю постійно. Продажі це не "трошки пізніше". Це те, від чого залежить чи буде у тебе робота взагалі. Більшість новачків йдуть по одному сценарію: вчать інструменти, дивляться туторіали, прокачують скіли. І думають що коли стануть достатньо хорошими — клієнти самі з'являться.

А потім сумні кажуть, що "ринок мертвий".

Бо поки ти романтизуєш навчання, хтось інший просто вміє про себе розказати і отримує ті самі проєкти.

Не тому що кращий. А тому що видимий.

Якщо хочеш спочатку просто розібратися що таке UX/UI, та звідки тут беруться клієнти по всьому світу — у нас є безкоштовні уроки, де розкриваємо фундамент професії і як виглядає реальний ринок.

Можеш подивитися тут.

До речі, Віталік не проходив жодних курсів. Він хаслер — рухався сам, тестував, помилявся, розбирався. І це круто, бо так теж можна.

Але є інша частина людей, якій потрібно скоротити цей шлях. Витрачати менше часу на те що не працює і менше нервів там де не виходить. Ми будуємо коледж для них.

Авторська програма, індивідуальний ментор (який не пише тобі в чатик "ок, прийняв", а з відео перевіряє домашні завдання...).

Жодних груп. Тому що в Інтерфейснику ти з нуля будуєш свою карʼєру, береш на себе всю відповідальність, та створюєш свій мобільний застосунок через усі види досліджень.

Потім ще у закритому клубі готуємо до співбесід та компаній. Навчаємо продавати та презентувати себе, як профі.

Нюанс? Це вже не безкоштовно.

Та й навчання триває в районі 6 місяців.

Long story short, коледж не для кожного. Але якщо резонує, забронюй своє місце на індивідуальну консультацію — ось тут.