Не ний через кращих: дивись, що вони роблять, і просто повторюй.

Не ний через кращих: дивись, що вони роблять, і повторюй.

Принцип: «Не порівнюй себе з іншими», — не працює в айтішці. Дивитися довкола ТРЕБА, бо цього вимагає ринок. Але тут є ризик переплутати здорову конкуренцію із банальною заздрістю, яка дійсно не дасть жодного бусту, тому хочу тут поділитися, як я перетворив чужий успіх із тригера на паливо. 

Ми часто чуємо, що порівнювати себе з іншими — погано. Це може звучати від психолога, психотерапевта або мотиватора, на чиї книжки ти залипаєш. Навіть філософія звертається до такої тези (особливо школа стоїцизму). Бо яка різниця? Рано чи пізно ми однаково завершимо, і не буде сенсу визначати, наскільки ти успішний відносно когось.

На цьому розмитому моменті можна було б і завершити, АЛЕ ми все рівно маємо життя, де хочеться більшого, реалізації. Для цього так чи інакше треба витискати із себе зусилля, а часом і впахувати. 

Ми не завжди знаходимося у цій піковій точці. Бувають дні, коли ти просто валяєшся десь на дні помиральної ями. І в обох випадках у спину дихає порівняльна табличка. Навряд чи її можна повністю заігнорити (навіть не уявляю, наскільки треба бути пропрацьованим) але цей умовний рейтинг точно варто викрутити на свою користь. 

Моя шкала порівнянь є і була постійно, і я не намагаюся її прибрати, а навпаки — спираюся. Часто дивлюся на людей з оточення, і розумію, наскільки круто в них виходить пушити власні ідеї. За це їх щиро поважаю. Спостерігаю за тим, у кого виходить краще і розумію, що він молодець! 

Це не з’їдає зсередини, а дає мені поштовх робити щось далі. Бо в когось вийшло, чому ж не вийде в мене? Деякі дії навіть можу піддивитися, щоб надихнутися, але так працює лише з тими, хто за мене професійніший. 

Не озирайся — дивись на кілька позицій угору

Не бачу сенсу порівнювати себе з людьми, які не викликають особистого захоплення й мають менше. Так є всі шанси застрягнути у теплій ванні, де все добре, а для результату взагалі не треба пітніти. 

Згадую, що міг би зупинитися на етапі, коли переїхав до Києва. На першій роботі зарплата була майже $1,000. Кілька років я постійно намагався нарощувати дохід. Думаю, ця історія заслуговує на окрему увагу, тому скоро поділюся нею в цьому блозі.  Тоді із мінусом на рахунках сил і нервів мені вдалося вийти на $3,000 - 4,000 за місяць. 

Із цими грошима міг би спокійно повернутися в рідне маленьке Запоріжжя.  Взяв би в кредит на 20 років якесь житло, почав будувати спокійне життя. І звучить наче й непогано, але вся проблема в тому, що почав би дивитися на чуваків на районі, з якими зростав. У голові б склалася картинка, де я крутий перець. Усе. Ніякої мотивації і бажання рухатися вперед — просто почав би втикати в комфорті. 

Не рахую чужі $ і тобі не раджу 

Порівняння мають місце бути. Я вже писав, що це класно працює з більш успішними людьми. Але і рейтинг має бути адекватним! Зазвичай я подумки ганяюся за тими, хто на пару голів вищий, але приблизно у моїй лізі. 

Немає сенсу порівнювати себе з тими, хто професійніше тебе в десятки разів. У них абсолютно інший об’єм роботи, стратегії, де треба інакше мислення. Це не значить, що я себе списую, бо не прийду до такого рівня, просто потрібен час. 

Здорова конкуренція = драйв від процесу 

Іноді я дивлюся на людей, які в рейтингу поруч, і розумію: ми тут, щоб качати одне одного досвідом. Він / вона шарить у чомусь одному — я в іншому, а разом ми можемо обмінятися скілами і просунутися далі. І це буде перемогою для обох сторін. 

Я не про корпоративну культуру, яку в компаніях намагаються подати  під соусом «великої дружньої сім’ї». Навіть невеличкі змагання в роботі додають азарту! Це як партія в грі, де ти зарубаєшся на результат, але вже в бізнесі. Саме від цього драйву жити стає реально цікаво: з'являється мета, місія і хочеться рухатися далі. 

Гонка, у якій отримуєш енергію

Думаю, є сенс пояснити, що оця таблиця рейтингу — гонка. Особисто мене вона драйвить. З’являється бажання тиснути на газ, а не протирати штани, коли щось не виходить, ОСОБЛИВО якщо щось не виходить. 

Останні років десять я подумки біжу марафон із тими, кого вважаю сильнішими за себе. Трохи стрьомно про це писати, бо цей текст можуть читати й ті, хто досі стоїть на вершині моєї внутрішньої таблиці. Але це чесна історія. Як і в спорті, цей рейтинг динамічний.

Ти женешся за тими, хто задає темп, але вони автоматично зникають із радару, якщо вже перегнав. Хтось може це назвати цинізмом, але так працює конкуренція у бізнесі. Правила постійно змінюються, і цього не уникнути. Раніше я вже розповідав, як ринок IT трансформував AI, і чому новачки обганяють профі в заробітку. 

Заздрість душить, а не пушить (просуває, бо можна без рими)

На сильніших можна дивитися поверхнево: «Ого, скільки піднімає, у нього стільки бабок». А до чого це веде? Думаю, ми обоє знаємо відповідь. На top of the top можна дивитися не з позиції заздрості, а з допитливістю. Звернути увагу, як ця людина виконує задачі, взаємодіє з командою чи використовує нові тактики. ніхто не забороняє підглянути якісь нові підходи в менеджменті процесів, маркетингу і випробувати ці знання на собі. 

Існує ціла купа речей, які я аналізую, розглядаю і порівнюю, аби зрозуміти, що з цього можу забрати й таким чином допомогти собі. У своїх орієнтирах стараюся бути дуже вибірковим, бо в інтернеті можна знайти купу прикладів надутого успішного успіху, за яким стоїть лише картинка. І щоб не заганятися через кожного 18-річного «криптомільйонера», доведеться якісно й критично фільтрувати інфу.

Амбіції залежать від етапу в житті. З тобою все ОК.

У дизайнерські часи , коли ми ще сиділи в офісі й заробляли по 6 тисяч гривень, я так само порівнював себе з іншими. Дивився на деяких колег і думав, як мені там бути таким самим. Оця порівняльна табличка змінювалася й залежала від планки амбіцій.

У якийсь момент абсолютно нормально зупинитися і залишитися на поточному етапі. Хоча я й не дуже вірю у те, що є межа, де можна сказати: «Отут добре, з мене досить». 

Життя — це постійний рух, і ми створені такими. Потрібно кудись бігти, змінювати напрямок. І одна з найважливіших для мене речей — це внутрішній вогник. Без нього дуже легко загубити себе і застрягнути в одній точці. 

У такі моменти важливо задуматися: «Можливо, мені потрібен новий план, якщо тут цей вогник згас?» Мені здається, що так і закінчується вихід з абсолютно кожної кризи. Відрізнятимуться лише конкретні дії. 

Однією з таких може бути твоя безкоштовна консультація в aem.college. Стартувати в онлайн-професії з нуля важко, якщо ти не маєш поруч того, хто страхує і розказує про власні прой0би. 

Найближчою метою, коли почуваєшся загубленим, може бути банальний вихід на вулицю. Коли сидиш удома і тобі настільки погано від навантаження та повного хаосу в роботі, що навіть свіже повітря дає відчути себе живим.