Його звільнили з словами "це не твоє". Сьогодні lead ux/ui дизайнер у стартапі.

Діму лякала одна картинка з майбутнього.

Сорокарічний повар з фудкорту, який об одинадцятій вечора стоїть на зупинці і чекає свою маршрутку. Кисле обличчя, цигарка, матюки собі під ніс і розповіді про те, як життя його підставило.

Діма бачив цього повара щодня. Бо сам стояв поруч, на касі того ж фудкорту, і продавав стейки по дванадцять годин на ногах.

Стипендія в універі була сімсот гривень і не вистачало рівно ні на що. Тому підробляв. Колеги це дорослі хлопці, які закидувались снюсом у ліфті перед зміною, та горбатились за три-чотири тисячі на місяць, майже без вихідних і без жодної перспективи що колись стане краще.

І це лякало доусрачки. Не сама робота, а те, що з неї не було виходу.

Була ще одна робота, мерчендайзер.

Бігаєш по району, заходиш в ATB, Сільпо, ЕКО-маркет і розставляєш товари на полицях. Тридцять-сорок градусів спеки, п'ять кілометрів пішки між магазинами. В кінці місяця дві-три тисячі і відчуття, що вся ця біганина взагалі ні про що.

Бо в кожному магазині є свої продавці, які й так мали б цим займатись, тільки не хотіли. Тому бігав хтось такий як Діма, замість них.

Найбільше дратувало навіть не це, а те, що він не бачив як вийти з замкнутого кола. Поруч не було жодної людини, яка займалась би чимось іншим, розвивалась, рухалась. Тільки дорослі дядьки, які за копійки працювали цілий день. Діма відчував що вартий більшого, але був повністю розгублений.

Взагалі це накопичувалось ще зі школи. Він з маленького міста, де єдина розвага ввечері набухатись і піти на дискотеку, де якщо повезе, хтось з кимось буде битись. Люди сотнями збирались подивитись, наче на UFC.

Хто залишався в тому місті, той йшов на лісопильню або в різноробочі. Молодь потроху пропадала. Хтось сідав, хтось спивався, комусь щастило і він виривався. Діма точно знав, що залишатись не хоче.

З дитинства його рятували комп'ютери.

Спочатку ігри, потім думка стати програмістом, бо гугл підказав що там платять нормально. Та й в цілому це перше що приходить в голову коли замислюєшся про айті.

В універ на програміста балів не вистачило, тому вступив на інженера. А в гуртожитку жив з хлопцем з Житомирщини, який став найкращим другом. Обидва мріяли про одне і те саме.

Одного дня друг показав анонс Французької школи програмування. Відкривали набір в Україні. Заявок понад дванадцять тисяч, а відібрали двісті людей. Вони обидва туди потрапили. Діма досі цим пишається.

Пізніше почав працювати як фронтенд розробник. Вчився в універі та в школі по шістнадцять годин на день, паралельно намагався щось заробити. Виходу особливо не було, бо якщо вилітаєш, то штраф півтори тисячі доларів. А для студента зі стипендією в сімсот гривень... це космічні гроші.

Дизайн випадково зʼявився в його житті.

Як розробник, він постійно працював з інтерфейсами. Штатного дизайнера часто не було, або приходив фрілансер, накидав основні прототипи і зникав. А далі Діма сам придумував hover-ефекти, закривав нестандартні кейси, слідкував щоб все трималось і виглядало привабливо.

І в якийсь момент зрозумів, що йому подобається не тільки логіка, а й те, як воно виглядає.

Почав читати, проходити курси. Пішов в одну з найвідоміших шкіл продуктового дизайну в Україні. Там вивчив багато красивих термінів, які пізніше йому майже не знадобилися.

Коли влаштувався на першу роботу, то помітив що вся теорія яку так довго вивчав, була непотрібною. Тому що справжній айті світ відрізняється від того як його романтизують в інтернеті.

Відбувся перший reality-check.

Коли Діма перейшов у нову професію повністю, він працював в аутсорсі. Купа проєктів на потоці, дедлайни, перші складні комунікації. Два роки він там пробув, і два роки постійно фейлив.

Не міг аргументувати свою роботу. Не питав нащо взагалі робимо цей проєкт і як міряти результат. Просто малювальщик кнопок. Йому казали роби ось це, він робив, встигав по дедлайнах. А коли показував, СЕО дивився і казав що йому не подобається. Наприклад, рожевий колір. Хоча на макеті рожевого не було.

І Діма перероблював. Знову і знову.

Він думав що світ несправедливий, що СЕО просто нічого не розуміє, і був злий на все. Та сильно втомлювався.

Вигорів так, що перестав старатись взагалі. Майже не робив таски, мовчав на мітингах, став максимально пасивним.

І ось в один з понеділків прилітає дзвінок.

Розмова один на один з менеджером, чого раніше ніколи не було. Діма навіть розгубився, не розумів про що взагалі буде мова.

Менеджер сказав прямо. Команда бачить що йому нецікаво, що він не вкладається. Що дизайн явно не його, і краще піти в творчість, в смм, кудись туди. А тому треба прощатись, прямо сьогодні, без шансу щось виправити.

По ньому це емоційно вдарило. Ні портфоліо, ні досвіду крім малювання кнопок, ні розуміння куди йти далі. Але закінчувати карʼєру дизайнера він не хотів.

Курсів на той момент Діма пройшов уже стільки, скільки взагалі можна.

І все одно відчував, що до кінця не розуміє процеси. Як правильно робити дизайн, які принципи за цим стоять, а головне як доносити свою цінність і продавати не тільки роботу, а й себе.

Скрізь йому розповідали про CJM, персон і ще купу розумних слів. Але ніхто не пояснював коли і навіщо це реально потрібно.

А в aem college, на програмі Інтерфейсник, вперше йшлося про справжні процеси, а не про теорію. А головне, коли і навіщо кожен з тих термінів реально потрібен. Не інструкцію яку виконуєш, а розуміння чому ти взагалі щось робиш.

Оце і був той шматочок якого не вистачало.

Незручно спочатку теж було. Перша зустріч клубу, багато людей, трохи стрьомно себе туди запхнути. Але вже через п'ятнадцять хвилин розумієш що всі свої. Класні, добрі, цілеспрямовані. Однодумці, коротше. Тому швидко полегшало.

Перший клієнт у Діми був ще задовго до цього, і взагалі не за гроші.

Через якісь чати він знайшов людину, якій потрібен був лендінг під ключ. Разом з товаришем домовились зробити, Діма дизайн, той код, для портфоліо. Здавалось що з цього моменту почнеться кар'єра. Але ні. Зробили сайт, віддали, і на цьому все. Ні нових проєктів, ні похвали, ні грошей.

Перший повноцінний проєкт за гроші прийшов пізніше, коли він ще працював розробником і хотів переходити в цю нішу. Порекомендувала колишня колега. Стартап, де програмістів навчали на платформі, яку девелопери зібрали самі, без жодного дизайнера. Виглядала вона так собі, працювала так собі, і масштабувати її було неможливо. Тому прийшов Діма, виправляти.

Найбільше здивувало як швидко все склалось. Пара телефонних дзвінків, і він уже в офісі підписує контракт. Погодинна оплата виходила в півтори-дві з половиною тисячі доларів на місяць. Як для першого проєкту це було просто неймовірно. Він відчув свою цінність.

Між тим першим клієнтом і тим де він зараз, змінилось багато чого.

Діма вже добре знає як комунікувати з людьми. Впевненіший у рішеннях і вміє їх аргументувати. Розуміє як дизайн приносить бізнесу гроші і де в цьому його роль.

І ось що цікаво. Майже всі його офери приходили через теплі знайомства. Він, звісно, шукав і по вакансіях, спілкувався з рекрутерами, робив тестові. Але найтепліший контакт завжди перемагав, бо тебе вже знають, тебе рекомендують, тебе кличуть.

Оце і є ознака що ти потрібен ринку. Не коли ти розсилаєш сотні відгуків у порожнечу, а коли робота знаходить тебе сама.

p.s до речі, від aem college ми будуємо свій домен рекрутингу — тому в нас скоро зʼявляться вакансії з світових айті компаній, на які можна буде подаватися. Окрім цього, можна буде замовити наш супровід до робочого оферу (для профі, які мають сильні hard навички, але без вміння себе продавати та презентувати).

Щоб не пропустити новини, підпишись на нашого бота в телеграмі.

Зараз Діма в стартапі, який росте стрімко.

Продукт для власників тварин, невелика команда, і серед них саме він відповідає за те як усе виглядає і працює. Цілий рік тягнув напрямок практично сам. Мобільний застосунок на дві платформи, веб-версія, дизайн-система з нуля. Бували місяці коли треба зібрати цілу веб-частину, паралельно розвиваючи мобілки. Навантаження в подвійному обсязі, стрес, втома. Але саме таким людям і платять набагато вище ринку.

А тепер його ведуть далі, в бік дизайн-ліда. Це коли на тобі вже не тільки свої задачі, а й молодші колеги. Діма направляє їх, менторить, бачить усі ті гріхи які колись були і в нього. Проблеми в комунікації, дивні рішення, зірвані дедлайни, невпевненість. І підказує як їх обійти.

Різниця з тим хлопцем що малював кнопки, відчутна. Тоді його звільнили як зайвого. Тепер його тримають і ростять.

Найцікавіше починається коли дивишся як він думає над задачею.

Зазвичай продакт-менеджер приносить ідею у вигляді навайбкодженого прототипу, який виглядає як франкенштейн, і пояснює що хоче зробити.

Діма дивиться на це і починає розкопувати. Яку проблему ми вирішуємо? Як це впливає на загальний флоу? Чи можна зробити простіше? Які в нас є дані про користувачів, що каже аналітика, на яку метрику дивимось, як будемо тестувати?

Дуже часто менеджер приносить якесь топорне, сире рішення. А насправді просто хоче підняти конверсію чи ретеншен, тільки йому легше пояснити це через картинку. Тому Діма йде дивитись конкурентів, інші застосунки, шукати як досягти мети. Іноді повністю розвалює задачу і переконує команду що так не спрацює. Іноді змінюють концепцію цілком, бо ціль можна закрити взагалі в іншому місці інтерфейсу.

Він завжди намагається спиратись на дані. Аналітика, відгуки, звернення в підтримку. Це реальні речі, а не чиясь субʼєктивна думка про рожевий колір кнопки.

Ось у чому вся різниця.

Діма бачить загальну картинку і систему там, де інші фокусуються на одному екрані. Дуже допомагає бекграунд розробника. Він бачить глибше ніж макет у фігмі, знає як воно працює під капотом і як усе поєднати разом.

І та сама логіка проходить через усе інше що він робить.

Ідея працювати із своїм особистим брендом зʼявилася в нього давно.

Спочатку були влоги американських ютуберів і мрія знімати смішні ролики. Потім прийшло розуміння, що бренд це не про ролики, а про бізнес, який може тебе просувати та приносити клієнтів.

Почав з корисностей для колег по цеху, лайфхаків. Мав свої чотириста переглядів. А вирішив показувати себе тому, що бачив як медійні дизайнери розповідають казки і відверту брехню. Захотів принести в цей простір хоч трохи адекватності.

Осуду боявся сильно. Трохи боїться й досі. Пару разів прилітав хейт, одного разу навіть від дівчини з тієї ж сфери, яка жила в сусідньому будинку, він її впізнав. Дуже переживав що сказав щось не так. А потім побачив, як та сама людина засирає в коментарях когось іншого, тупо за все підряд.

Тоді відпустило. Він зрозумів просту річ, що хейтери це нормально. Якщо ти нічого не робиш, у тебе їх і немає. А хто проявляється, той завжди буде натрапляти на невдоволених життям людей.

Найсильніше органічно стрельнуло відео, де він розбирав Монобанк. Там були проблеми з показом нагород, і Діма запропонував як це покращити. Десятки коментарів, люди відмічали банк у себе під постом. Пізніше знайомий звідти розповів, що відео бачила команда і про проблему знає. Через кілька місяців вони це покращили.

Живе в Києві, працює здебільшого віддалено.

Зранку любить зварити каву, вдома в нього ціла міні-кав'ярня з ручною кавомолкою і купою девайсів. Далі проєкти, зідзвони, все як зазвичай. Ввечері прогулянка містом і вечеря в якомусь затишному місці.

Порівняно з тим що було, з'явилось головне. Впевненість. Розуміння, що він може розібратись у чому завгодно, немає задачі, з якою б він не впорався. І свобода самому вирішувати що робити, з ким і коли. Професійні особисті кордони.

Стало пофіг на думку інших. Раніше через це дуже переживав, а тепер знає що однодумців знайде в будь-якому випадку.

Ми запитали його просто. Якби міг повернутись на старт, що б сказав собі тоді?

Забий на всіх, слухай тільки те що всередині. Не бійся помилятись і пробувати, всім на тебе пофіг. Твої бажання і цілі можливо досягти, це не занадто амбітно. Не зупиняйся мріяти.

Його Insta. Підписуйся ;)

До речі, нещодавно писали про те, як сьогодні новачкам з нуля входити в айті та шукати собі клієнтів або компанії. Також, пояснили чому "старички" з 10-річним досвідом нікому непотрібні.

Як ти розумієш, Діма був студентом aem college. Проходив програму Інтерфейсник. Якщо резонує — бронюй місце на індивідуальну консультацію тут.